Історія справи

Постанова ВГСУ від 05.03.2014 року у справі №925/543/13

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 березня 2014 року Справа № 925/543/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого суддіКорсака В.А. суддів Данилової М.В., Данилової Т.Б.розглянувши матеріали касаційної скарги заступника прокурора міста Києвана постановуКиївського апеляційного господарського суду від 16.12.2013у справі № 925/543/13 господарського суду Черкаської області за позовомЗаступника прокурора міста Черкасидо 1. Черкаської міської ради, 2. Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача про1.Державна інспекція сільського господарства в Черкаській області, 2.Черкаська обласна державна адміністрація, 3.Державне підприємство "Черкаський консервний комбінат" визнання недійсним рішення, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та зобов'язання вчинити певні діїв судовому засіданні взяли участь представники :- - позивачане з'явився- - відповідача-1Житнікова Т.А.- - відповідача-2ОСОБА_4 - - третьої особи-1не з'явився- - третьої особи-2не з'явився- - третьої особи-3не з'явився- - Генеральної прокуратури УкраїниТомчук М.О.

В С Т А Н О В И В:

В квітні 2013 року заступник прокурора м. Черкаси звернувся до господарського суду Черкаської області з позовною заявою в інтересах держави в особі Черкаської обласної державної адміністрації та державного підприємства "Черкаський консервний комбінат" до Черкаської міської ради та до фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - державної інспекції сільського господарства в Черкаській області, в якій просив суд визнати недійсним рішення Черкаської міської ради від 05.07.2007 за № 2-855 та витребувати із чужого незаконного володіння та користування приватного підприємця ОСОБА_4 земельну ділянку по АДРЕСА_1, площею 5 990 кв. м., нормативно грошова оцінка якої складає 1 532 122, 20 грн. та повернути її власність держави в особі Черкаської обласної державної адміністрації (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог від 29.05.2013, яка прийнята судом).

Рішенням господарського суду Черкаської області від 18.07.2013 (суддя Спаських Н.М.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.12.2013 (у складі головуючого Корсакової Г.В., суддів: Власова Ю.Л., Ільєнок Т.В.) у справі № 925/543/13 прийнято відмову прокурора від позову і припинено провадження в частині вимог про визнання недійсним договору оренди землі від 04.09.2007, укладеного між Черкаською міською радою та приватним підприємцем ОСОБА_4 і зареєстрованого в Черкаській регіональній філії ДП "Центр ДЗК" 06.09.2007 за № 040777500213 та про зобов'язання приватного підприємця ОСОБА_4 повернути земельну ділянку по АДРЕСА_1 площею 5 990 кв. м. у власність держави в особі Черкаської обласної державної адміністрації. В решті вимог у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, заступник прокурора міста Києва звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати з направленням справи на новий розгляд.

У відзиві на касаційну скаргу фізична особа-підприємець ОСОБА_4 заперечує проти доводів скаржника і просить суд залишити скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Черкаська міська рада, Державна інспекція сільського господарства в Черкаській області, Черкаська обласна державна адміністрація, Державне підприємство "Черкаський консервний комбінат" не скористалися правом, наданим статтею 1112 Господарського процесуального кодексу України, не надіслали свої відзиви на касаційні скарги, що в силу положень зазначеної статті не перешкоджає перегляду судового акту, що оскаржується.

Державна інспекція сільського господарства в Черкаській області, Черкаська обласна державна адміністрація, Державне підприємство "Черкаський консервний комбінат" не реалізували процесуальне право на участь у судовому засіданні суду касаційної інстанції, хоча про час та місце його проведення були повідомлені належним чином.

Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що державне підприємство "Черкаський консервний комбінат" згідно зі статутом засновано на державній формі власності і підпорядковано Міністерству сільського господарства і продовольства України, правонаступником якого є Міністерство аграрної політики України) (т. 1, а. с. 25-37).

26 жовтня 1999 року виконавчим комітетом Черкаської міської ради на підставі його рішень від 26.08.1998 № 492, від 17.08.1999 № 686 та від 21.09.1999 № 777 державному підприємству "Черкаський консервний комбінат" виданий державний акт серії ІІ-ЧР №000095, реєстраційний № 251 на право постійного користування землею площею 25,7284 гектарів згідно з планом землекористування, у тому числі 23,6960 гектарів землі, забудованої промисловими об'єктами консервного комбінату, розташованої по АДРЕСА_2 (т. 1, а. с. 82-85).

Згідно договору купівлі-продажу нерухомого майна від 13.12.2003 № 103 фізична особа - підприємець ОСОБА_4 (відповідач-2) придбав у власність частину складу НОМЕР_1, що належав ДП "Черкаський консервний комбінат", площею 682,11 кв. м., розташований по АДРЕСА_2 на земельній ділянці, наданій ДП "Черкаський консервний комбінат" в постійне користування згідно з державним актом серії ІІ-ЧР № 000095, реєстраційний № 251 (т. 1., а.с. 61-63).

На підставі договору № 76 біржового аукціону купівлі-продажу нерухомого майна від 07.09.2004 ОСОБА_4 придбав у ДП "Черкаський консервний комбінат" другу частину зазначеного складу, площею 696,70 кв. м., що знаходився в податковій заставі (т. 1., а. с. 65-66).

Право власності на склад по вказаній адресі за ОСОБА_4 зареєстровано у 2004 році, що підтверджується витягами про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 2871514 від 19.02.2004 та № 4804707 від 21.09.2004 (т. 1., а. с. 64, 68).

Наказом управління містобудування і архітектури Черкаського міськвиконкому № 301 від 15.09.2004 за заявою ОСОБА_4 (відповідача-2) зазначеному складу по АДРЕСА_1 надано вуличний знак НОМЕР_2 (т. 1, а. с. 77).

05.07.2007 Черкаська міська рада прийняла рішення № 2-855 "Про надання приватному підприємцю ОСОБА_4 земельної ділянки в оренду по АДРЕСА_1" (т. 1, а. с. 102).

Даним рішенням було затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документа, що посвідчує право на земельну ділянку приватному підприємцю ОСОБА_4 по АДРЕСА_1 і надано приватному підприємцю ОСОБА_4 земельну ділянку в оренду площею 5 990 кв. м. по АДРЕСА_1 під частину складу за рахунок землекористування ДП "Черкаський консервний комбінат" на 49 років (без права передачі її в суборенду), а також зобов'язано приватного підприємця ОСОБА_4 протягом двох місяців з дати прийняття рішення укласти договір оренди землі з Черкаською міською радою, здійснити його державну реєстрацію та надати один примірник Черкаській міській раді.

Пунктом 6 вказаного рішення державному підприємству "Черкаський консервний комбінат" було припинено право користування земельною ділянкою площею 5 990 кв. м. по АДРЕСА_1.

Для виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документа, що посвідчує право приватного підприємця ОСОБА_4 на земельну ділянку по АДРЕСА_2, ДП "Черкаський консервний комбінат" надало довідку від 29.09.2004 № 303 про те, що це підприємство не заперечує проти виділення приватному підприємцю ОСОБА_4 земельної ділянки по АДРЕСА_2 для користування під придбаний ним склад (т. 1., а. с. 80).

04.09.2007 між Черкаською міською радою (орендодавцем) і приватним підприємцем ОСОБА_4 (орендарем) укладено договір оренди землі, за умовами якого орендодавець на підставі рішення Черкаської міської ради № 2-855 від 05.07.2007 надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку, що за цільовим призначенням відноситься до земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення, яка знаходиться по АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 106). Даний договір зареєстрований у Черкаській регіональній філії ДП "Центр ДЗК при Держкомземі України" за № 0407775005213.

Відповідно до пункту 2, 8 цього договору в оренду передається земельна ділянка площею 5 990 кв. м. під частину складу, строком на 49 років.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що вказаний договір на час розгляду справи є чинним та виконується обома сторонами.

В своєму позові прокурор послався на те, що спірна земельна ділянка площею 5 990 кв. м. по АДРЕСА_1 на день прийняття Черкаською міською радою спірного рішення перебувала у постійному користуванні державного підприємства "Черкаський консервний комбінат" на підставі Державного акту, відносилася до земель державної власності і не могла бути предметом розпорядження нею з боку Черкаської міської ради. На думку прокурора, спірну земельну ділянку у встановленому порядку не вилучали у консервного комбінату, чим порушили його права та право власності держави на землю, що дає підстави для пред'явлення вимоги про витребування її з чужого незаконного володіння та передачу у державну власність.

Колегія суддів вважає висновки судів попередніх інстанцій обґрунтованими, виходячи з наступного.

На день прийняття Черкаською міською радою спірного рішення від 05.07.2007 № 2-855 "Про надання приватному підприємцю ОСОБА_4 земельної ділянки в оренду по АДРЕСА_1" діяв Земельний кодекс України від 25.10.2001.

Статтею 120 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час переходу права власності на об'єкт нерухомості) передбачено, що при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди. При відчуженні будівель та споруд, які розташовані на орендованій земельній ділянці, право на земельну ділянку визначається згідно з договором оренди земельної ділянки.

Згідно частини другої статті 377 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній на час переходу права власності на об'єкт нерухомості), якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

З аналізу наведених норм права вбачається, що у зв'язку з переходом права власності на об'єкти нерухомості відбувається перехід до набувача тих прав на відповідну земельну ділянку, на яких вона належала відчужувачу - права власності або права користування. При цьому, новий власник об'єкту нерухомості не звільняється від необхідності оформлення права на земельну ділянку відповідно до діючого законодавства.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за договорами купівлі-продажу від 13.12.2003 № 103 та № 76 від 07.09.2004 приватний підприємець ОСОБА_4 придбав у ДП "Черкаський консервний комбінат" належний останньому на праві власності склад НОМЕР_1, за адресою АДРЕСА_2, розташований на земельній ділянці, наданій ДП "Черкаський консервний комбінат" в постійне користування згідно з державним актом серії ІІ-ЧР № 000095 від 26 жовтня 1999 року, реєстраційний № 251.

З витягів про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 2871514 та № 4804707 вбачається, що право власності до фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на придбане ним нерухоме майно по АДРЕСА_2 перейшло та оформлено 19.02.2004 та 21.09.2004.

Отже, в 2004 році склад по АДРЕСА_2 вибув із державної власності та перейшов у приватну власність фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 до якого в силу статті 120 Земельного кодексу України та статті 377 Цивільного кодексу України перейшло право користування відповідною земельною ділянкою, на якій він розташований.

11.10.2004 ПП ОСОБА_4 звернувся до міського голови м. Черкаси про надання в оренду земельної ділянки, на якій розташований придбаний ним за вказаними вище договорами купівлі-продажу склад НОМЕР_1 по АДРЕСА_2.

На час звернення з вказаною заявою була чинна редакція пункту 12 Перехідних положень Земельного кодексу України, відповідно до якої, до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Для виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документа, що посвідчує право приватного підприємця ОСОБА_4 на земельну ділянку по АДРЕСА_2, ДП "Черкаський консервний комбінат" надало довідку від 29.09.2004 № 303 про те, що це підприємство не заперечує проти виділення приватному підприємцю ОСОБА_4 земельної ділянки по АДРЕСА_2 для користування під придбаний ним склад, а також території навколо складу. Черкаським обласним головним управлінням земельних ресурсів проведена державна землевпорядна експертиза технічної документації із землеустрою щодо складання документа, що посвідчує право на земельну ділянку загальною площею 5990 кв.м. ПП ОСОБА_4 по АДРЕСА_1 (висновок від 09.06.2006 № 2670).

Відповідно до частини першої статті 84 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Пунктом "ж" частини третьої статті 84 названого кодексу передбачено, що до земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну власність, відносить земельні ділянки, на яких розташовані державні, в тому числі казенні, підприємства, господарські товариства, у статутних фондах яких державі належать частки (акції, паї).

Частиною другої статті 84 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено органи, через які держава набуває і реалізовує свої права на ці землі. Такими органами є Кабінет Міністрів України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські, районні державні адміністрації, державні органи приватизації відповідно до закону.

Пунктом 12 Перехідних положень Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачалося, що до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, та земель, на яких розташовані державні, в тому числі казенні, підприємства, господарські товариства, у статутних фондах яких державі належать частки (акції, паї), здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на час прийняття спірного рішення Черкаською міською радою розмежування земель між державною та комунальною власністю проведено не було, а земельна ділянка відносно якої виник спір, знаходиться в межах м. Черкаси.

Прокурором до матеріалів справи не було надано доказів на підтвердження того, що на час прийняття Черкаською міською радою рішення від 05.07.2007 № 2-855 на території земельної ділянки по АДРЕСА_1, яку було передано в оренду фізичній особі-підприємцю ОСОБА_4, були розташовані об'єкти нерухомості, що належали державному підприємству "Черкаський консервний комбінат". Судами взято до уваги те, що з 2004 року склад НОМЕР_1 по АДРЕСА_1 перейшов у приватну власність фізичної особи-підприємця ОСОБА_4

Зазначені обставини у встановленому порядку не спростовані.

Прикінцевими та перехідними положеннями Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" від 06.09.2012 (чинний з 1 січня 2013 року) визначено, що Закон України "Про розмежування земель державної та комунальної власності" втратив чинність, а з дня набрання чинності цим Законом землями державної власності залишаються, зокрема, розташовані в межах населених пунктів земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна державної власності. Державна реєстрація права держави чи територіальної громади на земельні ділянки державної та комунальної форми власності здійснюється на підставі заяви органів, які згідно із статтею 122 Земельного кодексу України передають земельні ділянки у власність або у користування, до якої додається витяг з Державного земельного кадастру про відповідну земельну ділянку. З дня набрання чинності цим Законом землі державної та комунальної власності в Україні вважаються розмежованими. Право власності на земельні ділянки державної та комунальної власності, реалізується після державної реєстрації права власності на відповідну земельну ділянку.

З цього випливає, що і право на захист права власності на земельну ділянку, яке захищається поданим прокурором позовом, може бути реалізовано лише за умови наявності державної реєстрації права власності на відповідну земельну ділянку. Дана обставина матеріалами справи не підтверджується, але є необхідною для звернення позивача до суду, оскільки позов заявлено 08.04.2013 в період дії Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" від 06.09.2012.

В пункті 2 роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 26.01.2000 № 02-5/35 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів" підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.

Суди попередніх інстанцій на підставі поданих до матеріалів справи доказів дійшли висновку, що Черкаська міська рада мала необхідні повноваження щодо надання спірної земельної ділянки у користування на умовах оренди, що стало підставою для відмови у задоволенні вимоги прокурора щодо визнання відповідного рішення ради недійсним.

Прокурором в установленому порядку належними засобами доказування не доведено порушення законодавства, прав та інтересів держави

Що стосується позовної вимоги про витребування із чужого незаконного володіння та користування фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 зазначеної земельної ділянки та повернення її у власність держави в особі Черкаської обласної державної адміністрації, слід зазначити наступне.

Матеріально-правовою підставою позову в цій частині прокурор визначив статтю 387 Цивільного кодексу України, відповідно до якої, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

В даному випадку, апеляційний господарський суд вірно зазначив, що якщо порушення права власності було пов'язане із попереднім прийняттям правового акту місцевим органом влади, то до даних правовідносин сторін слід застосувати статтю 393 Цивільного кодексу України, відповідно до якої, правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується. Власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта. У разі неможливості відновлення попереднього становища власник має право на відшкодування майнової та моральної шкоди.

Витребування майна із чужого незаконного володіння та відновлення становища, яке існувало до видання акта місцевого органу влади є різними і самостійними способами захисту права, які передбачені окремими статтями Цивільного кодексу України та не замінюють одна одну за своїм юридичним змістом.

Судами на підставі поданих до матеріалів справи доказів в їх сукупності встановлено, що фізична особа-підприємець ОСОБА_4 є користувачем спірної земельної ділянки, на підставі рішення Черкаської міської ради від 05.07.2007 № 2-855 та договору оренди землі від 04.09.2007 та власником розміщеного на цій земельній ділянці об'єкту нерухомості. При цьому, прокурором не доведено існування порушеного права держави прийняттям вказаного Черкаською міською радою рішення.

Встановивши зазначені обставини, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність підстав для задоволення позову в частині вимог про витребування спірної земельної ділянки з чужого незаконного володіння та повернення її у власність держави в особі Черкаської обласної державної адміністрації.

Щодо висновків судів попередніх інстанцій в частині застосування позовної давності, слід зазначити наступне.

В пункті 2.2. постанови пленуму Вищого господарського суду "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" № 10 від 29.05.2013 зазначено, що за змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

В даному випадку судами попередніх інстанцій відмовлено у позові з підстав його необґрунтованості, що виключає можливість застосування позовної давності.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій і вважає, що судами вірно застосовані норми матеріального та процесуального права.

Стосовно доводів, викладених в касаційній скарзі, слід зазначити, що вони не спростовують зазначених вище висновків та пов'язані з вирішенням питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Колегія вважає, що судами попередніх інстанцій дана належна правова оцінка усім обставинам справи.

Відповідно до приписів статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.12.2013 у справі № 925/543/13 залишити без змін.

Головуючий суддя В.А. Корсак

С у д д і М.В. Данилова

Т.Б. Данилова